Добридень, друз!. нколи, щоб не болти душею, зовсм нчого не хочеться читати. бажання закрити оч вд усього свту, думати лише про те, що тебе оточу

Добридень, друз!

нколи, щоб не болти душею, зовсм нчого не хочеться читати. бажання закрити оч вд усього свту, думати лише про те, що тебе оточу.

Про дтей, квти, хозяйство, яким би малим воно не було. А потм задумашся над тим, що тебе гризе, розумш, не можна так.

Саме наше небажання втручатися в те, що вдбуваться в кран, не ризикувати собою рдними, призвело, врешт-решт до того, що ми зараз все мамо в кран.

Наш страхи завели нас, як лисиць в нору, з яко не вибратися, оскльки з обох сторн лазу стоять нелюди з запаленими смолоскипами, та чатують по наш душ.

Чому про вогонь мову завела? Та тому, що вогонь непримиримост, ворожнеч завв нас настльки далеко, що ми вже навть до свох вдносимся як до ворогв. Живим не дамо жити, а мертвим не дамо й бути похованими по-людськи.

Сам дивться вдео. На Буковин мати криком кричить щоб дали сина перед похованням занести до церкви. А не даюсь, бо церква УПЦ. А хба мертвому не байдуже, якщо вн при житт ходив до цього храму, лоба склоняв перед конами, про щось благам Боженьку.

Навть люди гвалт пдняли, та вимагають пустити загиблого вона до церкви...

Що ж ви роди понатворили з нашим народом, та нашою землею. Що не продали, то знищили вогнем та порохом. Людей замордували. А тепер ще й душ полеглих захисникв до Господа не пускають.

Будете проклят людьми, бо люди того не простять, а при нагод ще й поспитаються за приниження живих та мертвих.

Н, не буду мовчати, доки жива! Хай що там буде, а я за майбутн свох дтей стою, за правду, за можливсть жити на свой земл без остраху.

Маю надю, що так не одна мислю. Що люди пдтримають, одного часу ми зможемо змнити цю страшну дйснсть на свт, у якому будемо жити у мир та споко.

Ото так мо думки сьогодн. Всм добра та розуму, дорог та незнайом мен люди. Бачу, що хоч хтось мене чита радю тому, бо здаться, що мене таки розумють та пдтримують, хоча й не вс.