Добридень, друзі! Маю що розповісти про вчорашній день.
Як то водиться серед нас, ходили з дітьми до знайомих, поздоровляли зі святом. Ну, діти, вони й є діти. Втоптали картоплю з котлетами, запили компотом з пасками, та й повтікали.
А баби з мужиками про життя поговорити мали час, бо так, без підстав, вже й не збираємося, бо й ніколи, та й не дуже язиками плескати зараз можна.
Що вразило. Люди дуже бояться, що бої знову прокотяться по нашій землі. Мені навіть дивно було чути, що дехто благає Господа про дощі, аби лили, та не давали техніці їхати. Бо доки все стоїть, там де стоїть, то й ми наче живемо, хоча й з острахом, що й до нас прилетить.
Друге, на що звернула увагу. Може тому, що серед нас більше аполітичних людей, то більшість схиляється до думки, що наших керманичів було б добре запозичити Америці. Бо їм там мабуть нудно від спокою, то й лізуть скрізь, де їх не звали.
Згадували, як було добре, коли не було війни, як святкували усі свята, які ще наші батьки святкували. Не чіплялися один до одного через мову. Росіяни були у себе, ми у себе. І Крим і не думав кудись відходити. Тихо було, мирно. Усі були живі.
Чесно скажу, серед нас і нема тих, хто хтів би, аби країну роздерли на шматки, проте й нинішня влада нам не до душі, по напаскудила більш, ніж усі попередники.
А ще згадували, що хто не ставав при владі, все закінчувалось дурнею. Кого не згадай, окрім пасічника Ющенка, то окрема тема з його писком, усі щось крали, когось вбивали, когось принижали... Ніколи влада не була для людей. Люди, скоріше, для влади були, як ота худоба, що сьогодні її кормлять, а на завтра вже на забій тягнуть.
Якось дивно, а от часами, коли ми жили більш-менш спокійно, та ніхто до язика не чіплявся, були часи при Януковичі. До того, і це дійсно так, схилялися усі, хто був за столом. Кажуть же, що тільки но тоді ми розуміємо, що щось гарне у житті було, коли нас герць на сідниці схопить.
Отакі мої новини. Розумію, що це про простих людей мова йдеться і не все цікаво, проте, як є.
Усім добра, Христос Воскрес!
