«Ми боремося за наше життя, наш дім, наші родини, наші цінності. Це війна ресурсів, у якій ми боремося з великим монстром»
Саме так казали на початку війни Зеленський та інші українські політики, коли зверталися до міжнародної спільноти, та ще й запевняли, що «зробили все, що від них залежало, аби війна країну оминула».
А пригадується мені нині, як ще до війни до нас на Миколаївщину, та й на Херсонщину, одна за одною приїздили делегації від Польщі, Литви та інших держав. Наче медом їм було тут намазано. А ті ж самі американці у нас в Очакові будували інфраструктуру для базування надводних сил ВМС ЗС України.
Люди між собою тоді міркували, а чого це так напосідають іноземці на наших керівників країни з посиленням підготовки до війни з Росією? Чого знов поперек горла політикам стала російська мова? Чого забігали молодики, яким наче поперед горла стали пам’ятки періоду радянської влади та Другої світової війни, та навіщо до вірян УПЦ МП чіпляються, наче їм до Бога шлях закрили? А понад усе нас турбувало, кого саме зачепить майбутня війна, нас на півдні країни, чи західняків, звідки саме й пішла колотнеча між людьми?!
На відповіді довго чекати не довелося. Мого чоловіка забрали до війська майже одразу, а вже в липні 2022-го він загинув. Між іншим, серед тих, кого першими забирали до ЗСУ я не пам’ятаю, щоб дуже багато було західняк. Ще якось з Вінниччини були хлопці у підрозділі товариша, а так, хто з Миколаївщини, хто з Дніпра чи Харкова. Так, більшість із них були вмотивованими до війни, бо вважали, що захищають саме Україну, і більшість з них були російськомовні. Навіть дівчат почали вмовляти йти до війська першими саме з наших країв. Пам’ятаєте як вони витанцьовували
І це саме таких як вони увесь час скубла Ірина Фаріон за мову. Між іншим, тоді у відповідь на її напади «вибухнуло» багато військових. Мені здається, що саме через її язика їй і вкоротив віку 18-річний парубок.
Ще пам’ятаю як на початку війни російськомовний хлопчина-сирота йшов на війну, та прощався з життям, а його й проводити не було кому. А більш дорослий чоловік ставав на коліна, та просив Зеленського не чіпати його, бо доглядає лежачого батька. Згадала, як командир військової частини вимагав хабар від вдови нацгвардійця з Ізмаїлу, не даючи родині отримати одноразову грошову допомогу, яка гарантується державою.
Пригадайте, у перший рік війни ми тільки й чули про загибель військових зі Сходу України, та що між собою зійшлися ті, що жили на Донбасі, наче ніколи й не були сусідами чи братами. Західних земель біда наздогнала значно пізніше.
Згадайте, як у лютому 2023 року ЗМІ почали писати про Богдана Покітко, який загинув під Бахмутом через 4 дні після вручення повістки. А потім з’явилися дописи у мережах, що тіла чужих дітей віддають рідним, та ще й понівечені своїми ж «побратимами». У когось усього військового життя хватало на місяць, а декого й до передової не встигали довезти, як «Попрыгунчика» з Одеси.
Знаєте що я помітила?! Навіть до початку війни з Росією, тільки за офіційними цифрами, до ЗСУ для війни на Донбасі забирали передусім чоловіки зі сходу країни.
«Загалом військкомати східних областей виконали план 149%, це понад 6 тис. осіб. Лише Дніпропетровщина та Донеччина виконали план на 164%. Серед так би мовити аутсайдері місто Київ — лише 51%. Але це пояснюються особливостями столичного регіону», розповідав у 2020 році керівник одного з відділів Генштабу ЗС України полковник Валерій Дендебер.
Третій рік війни. Мобілізація набирає обертів. Про це з посиланням на обізнаних людей пише видання The New York Times. А саме про те, що з травня в нашій державі мобілізовували до 30 тисяч осіб на місяць. І це вдвічі-втричі більше, ніж протягом останніх зимових місяців. Як пише видання, в українській армії не вистачає вояків для проведення широкомасштабних контрударів.
А я дивлюся кожен день відео, як ломають ТЦК-шники наступного бідолагу, та як поповнюються українські кладовища та армія покалічених війною, і така журба на душі
Пробачте за довгу писанину. Просто настав час для сумних спогадів. Бережіть себе!
